друг

Друже мій - я не такий, яким здаюсь тобі.
Те що ти бачиш - лише одяг, який я вдягаю, - старанно зітканий одяг, що оберігає мене від твоєї цікавості, а тебе - від моєї байдужості. Моє «Я», друже мій, знаходиться в будинку мовчання, і там воно буде вічно - непізнане і недосяжне.
Зрозумій, що я не хочу, щоб ти вірив моїм словам і покладався на те, що я роблю, бо мої слова не більше аніж твої власні думки, які пролунали, а справи мої - твої втілені надії.
Коли ти кажеш: “Вітер віє на схід”, я погоджуюся:”Так, він віє на схід”, бо не хочу, щоб ти знав, що розум мій не у вітрі, але над морем. Ти не можеш збагнути мої думки, що розсікають море, але я і не хочу, щоб ти їх розумів. Я буду в морі один.
Коли для тебе день, мій друже, для мене — ніч, але і тоді я говорю про полудень, що танцює на пагорбах, і про бузкові тіні що ковзають долиною, бо тобі нечутні пісні моєї темряви і твої очі не можуть побачити, як мої крила б'ються об зорі, - і я радий, що ти цього не чуєш і не бачиш. Я буду з вночі наодинці.
Коли ти здіймаєшся у свій Вирій, а я занурююсь у своє Пекло - навіть тоді ти кличеш мене з іншого краю безодньої прірви: “Друже, побратиме!” - а я у відповідь відгукаюсь: “Побратиме! Друже!” - бо не хочу, аби ти побачив моє Пекло - полум'я обпалить твої очі, ти захлинешся димом. До того ж, я дуже люблю своє Пекло, щоб пустити тебе туди. Я буду в Пеклі один.
Ти любиш Гідність, Істину і Красу, і я, тобі ж на користь, говорить, що любити їх - гідно і прекрасно. Але в душі я сміюсь над твоєю любов'ю. Але я не хочу аби ти почув мій сміх. Я буду сміятися наодинці.
Мій друже, ти - добрий, обачний і мудрий, ти сама досконалість, і я теж розмовляю з тобою мудро і зважено. Але я божевільний. А безумство моє сховане під маскою. Я буду божеволіти один.
Мій друже, ти зовсім мені не друг, але як мені втовкмачити це тобі? Мій шлях відмінний від твого, хоча ми йдемо разом, взявшись за руки.

Божевільний

Ти питаєш, як я став божевільним. Сталося це так.
У далекі часи, коли більшість Богів ще не народилися, я прийшов до тями від глибокого сну і побачив, що мої маски викрадені - все сім масок, які я сам виліпив і носив в семи життях. - і я, без маски, кинувся бігти людними вулицями з криком: “Злодії, мерзенні злодії!”
Чоловіки і жінки глузували з мене, а інші, з переляку, ховалися в будинках.
Коли я вибіг на ринкову площу, один юнак, що стояв на даху, вигукнув: “Дивіться, дивіться, божевільний!” Я підняв на нього свої очі, і Сонце вперше поцілувало моє оголене обличчя. Вперше Сонце поцілувало моє оголене обличчя, моя душа спалахнула любов'ю до Сонця, і всі маски стали зайвими. І я закричав нестямно: “Блаженні, блаженні злодії, що вкрали мої маски!”
Так я став божевільним. У цьому божевіллі я відкрив для себе свободу і безпеку; свободу самотності і безпеку від того, щоб бути зрозумілим, бо ті, хто розуміють нас, поневолюють нас.
Але чи варто мені так хизуватися своєю безпекою. Бо навіть злодієві за гратами і тому загрожує інший злодій.